Як відомо люди з садистичними нахилами отримують задоволення від заподіяння фізичного та душевного болю, від словесної агресії. Така особистість отримає задоволення від приниження інших людей, демонструючи свою перевагу та самостверджуючись таким чином. Садистичні риси можуть виявлятися не лише у патологічних, деструктивних особистостей, а й у цілком адекватних і нормальних людей. Прагнення до абсолютної влади та домінування – це головний аспект усіх садистських нахилів.

Заподіяння страждань виступає способом досягнення влади. Для того, щоб бути значимим та домінувати, необхідно інших людей зробити безпорадними та залежними, зламати дух опору, принизити, поневолити, перетворити їх на жертву.

Як правило, особи з таким розладом використовують кілька способів досягнення абсолютного домінування. Наприклад, для придбання необмеженої влади над людьми вони полюбляють їх ставити у залежне становище, експлуатувати і використовувати, завдавати страждань.

Карен Хорні вивчаючи цю тему виділила наявність типових садистських установок у людини, серед яких особливу увагу приділила наступним:

  • формування відносин за схемою «господар — раб»;
  • маніпулювання почуттями та емоціями жертви;
  • постановка завищених вимог до партнера, його постійна експлуатація, фрустрування, цькування, критика та приниження.

Риси садистичного характеру можуть передаватися від батьків чи формуватися у процесі патологічного виховання, як типова модель поведінки.

Садистичне розлад особистості – здебільшого, результат переживання почуття невпевненості і глибокої душевної самотності людини, яка відчуває себе в безпеці і не вміє довіряти.

Парадоксально те, що садизм не вважається захворюванням, навіть наприкінці ХХ століття його існування як окремо взятої хвороби взагалі хотіли заборонити. У більшості випадків подібний розлад йшов паралельно з іншими психіатричними діагнозами — нарцисизм і психопатія, або виявлявся у психічнохворих людей з психічними розладами.

Як правило, нормальні (психічно адекватні) люди не переживають почуття радості при заподіянні комусь болю, чого не скажеш про садиста. Заподіяння різного виду страждань у садистів викликає наснагу і задоволення через спотворення емоційної сфери.

У 1980 року психологом Річардом Соломоном була висунута теорія двостороннього придушення. Відповідно до цієї теорії (в ситуації існування можливості випробувати амбівалентні емоції) за першим — основним почуттям слідує протилежна йому реакція. Люди з садистичним розладом особистості відчувають позитивні емоції лише внаслідок негативних дій.

Ознаки садистичних нахилів починають виявлятися у молодих людей із сімей з поганим психосоціальним кліматом, проблемами виховання та розвитку. У таких сім’ях, як правило, присутні родичі з набором психічних захворювань, самі садисти в процесі життя часто стають клієнтами психіатричних лікарень. Подібне відбувається тому, що цей розлад тісно пов’язаний з наявністю різноманітних психічних проблем (прояви садизму властиві людям з прикордонними розладами особистості і навіть деякими психопатіями). У деяких випадках подібні явища можуть бути формою патологічного захисту (кращий захист — це напад), що розвивається на фоні жорстокості по відношенню до себе.

Садисти рідко звертаються до лікарів, оскільки впевнені, що їхній розлад є непристойною хворобою. Проблема, на їхню думку, полягає в особистості жертви, а не в них.