Рано чи пізно практично у всіх дітей, що підростають, у взаєминах з батьками починають виникати проблеми. Так би мовити в процесі підліткової кризи починає розвиватися алергічна реакція на батьків і, як дивно це не звучало, але подібна реакція є нормальною стадією дорослішання.
Звичайно ж, бувають ситуації, коли в підлітковому віці дитина залишається милим, слухняним і контактним, але це говорить лише про те, що вона конформна, боїться брати нас себе відповідальність, у неї високий рівень тривожності та страху. Або ж у такої дитини є сильний розрив між біологічним і психологічним рівнями розвитку, і він просто взагалі ще «не дозрів» до відповідності своєму віку.
Якщо алергічна реакція, на батьків розпочавшись у підлітковому віці, не проходить, а навпаки загострюється та переходить у юнацький період, то проблема криється у наявності дитячої інфантильності. Це означає, що дитина, що подорослішала, на психологічному рівні не може вийти з дитинства і взаємини з батьками тут не до чого.
Алергічна реакція в загальному вигляді, з яким ми часто стикаємося в житті – це реакція імунної системи на потрапляння в наш організм чогось чужого та небезпечного для його звичної життєдіяльності. Під час підліткової кризи дитина ідентифікує батьків, як щось небезпечне тим самим провокуючи на них захисну реакцію своєї психіки. Саме в цей період і починається жорстке протистояння, конкуренція та конфлікти.
Чому ж таке відбувається? Чому з милих дітлахів виростають безжальні монстри? Відповідь буде досить банальною. Виявляється, що причиною всього кохання. Саме через безроздільну любов до батьків діти починають сприймати їх як шкідливих і небезпечних для свого існування людей. Підліток переживає всі стадії розвитку від дитини до дорослого, проходить від залежності до незалежності та самостійності. Він навчається новим моделям поведінки, відмовляючись від звичних і добре завчених. Його емоційний стан любові-залежності від батьків у процесі дорослішання має перейти в стан любові-поваги.
Але проблема полягає в тому, що постійна присутність батьків поруч веде не до розвитку нових форм взаємодії, а навпаки, повертає до моделі дитячої залежної поведінки. Тому єдиною нормальною психічною реакцією дитини в такій ситуації є емоційне відкидання і віддалення від близьких і рідних людей. Така ціна зростання. Конфліктні ситуації виникають не від того, що члени сім’ї знаходяться на відстані друг від друга, /p>
Психіка підлітка всіма силами починає виштовхувати батьків зі свого життя, опираючись будь-якому можливому варіанту взаємодії та комунікації. Дитині дратують питання батьків, їхню увагу та занепокоєння. Він намагався всіляко протидіяти батьківській опіці та турботі сприймаючи це як бажання контролювати його. У деяких моментах підліток починає міняти модель своєї бунтарської поведінки з гніву на милість, але лише в тих випадках, коли йому щось необхідно отримати від батьків.
Більшість батьків намагаються з власної ініціативи забезпечити своїх дітей усім, на їх погляд, необхідним, тому важелів вибудовування симетричних відносин з дітьми, що дорослішають, фактично дуже мало.
Що б налагодити непрості взаємини з дитиною, що підростає, батькам необхідно усвідомити те, що колись близькі відносини тепер повинні трансформуватися в поважну взаємодію. Для цього потрібно встановити взаємоприйнятну дистанцію у відносинах із підлітком.
Період дорослішання болючий для всіх учасників цього процесу, але тут головне пам’ятати, що все йде за планом і підлітковий вік скоро закінчиться.